kontrolfrik

Фото: Віталій Манскій





( in the futureCollapse )

Я живопис. Я Прометей, що приніс у мистецтво вогонь. Я горів тисячу років і нарешті випалив мистецтво. На землі валяються обвуглені тіла полотен, підставивши рештки кольорових поверхонь сонцю, дощу та вітру. Десь у ценрі згарища ще жевріє вогонь. Він манить нових героїв на подвиг. Поруч збирається гурт зацікавлених осіб. Як у преславутій "Матриці" люди перемістились під землю, блище до ядра, де все ще тепло. Люди прийшли до живопису, а він каже, що сьогодні не готовий зустрічати гостей, що день сьогоднішній він просто замалював одним кольором, наприклад, темно синім, як у Іва Кляйна. Сьогодні день Кляйна. Кому не подобається, чи він просто не бачить синій колір приходьте завтра, завтра будуть сірі мінімалісти. І так кожен день.



З самого початку я пообіцяв своїй серії "Чорна перлина" антиживопис і дотримав слово. Під кожним шаром фарби на цих полотнах багато намірів намалювати картину, та всім їм відмовлено у праві на показ. Чергова спроба створити піс оф арт. Іноді надто сильно хочеться помалювати.











«Епізод 1»
80х200 см, п., акрил






( +++Collapse )

Привіт, друзі.
Урочисто запрошую вас на вечірку для тих кому за 20.

Новий руззкій трамвай:






і задок Дачії:

Чудова людина Євген Хлєбніков не просто любить мистецтво, а фотографує майстерні українських художників і робить з них 3д тури.
Потім, через 25 років він хоче знов прийти і подивитись що відбулось за цей час. Так складається неймовірна арт мапа: thereart.com

Сьогодні я хочу поговорити про естетику та утилітарність. Я дивлюсь на це фото із ймовірним Путіним у 1989 році і все не можу скласти пасьянс. Ніби правильна фотка на свої часи, мусора винтять дисидента. Однак, чому агент КДБ виглядає тут як лох. Чому він вдягнений як чмо, як справжній предтеча "Хуйла". Відповідь до сліз проста, співробітник спецслужб СРСР перебуває на завданні і закамуфльований під середньостатистичного громадянина своєї країни. Так, звичайний громадянин СРСР виглядав як чмошник, облошарений цими ж чекістами. Натомість чекіст вечорами міг відвідувати "Інтурист" (теж по роботі) у дорогому французькому костюмі із чекового магазину. Таке от цинічне маскування. Коли ми дивимось на Джеймса Бонда ми бачимо шикарного джентльмена і це не викликає заперечення. Агент Мі-6 цілком міг і тоді, і зараз так виглядати. Всі американські "силовики" у фільмах про "силовиків" їздять на крутих тачках, виглядають як круті мачо і тусуються з крутими чувіхами. Дуже схоже на правду. Наша правда полягає в тому, що всі наші слідчі органи і просто беркутгерої на наших каналах виглядають як забухані шкарпетки, їздять на сраних тазіках і тусуються зі своїми няш-алкоголіцами. Звичайно що є вийнятки, наприклад, Коломбо, який щоправда постійно курив сигари. Був і в радянському кіно один неколгоспний агент – Штірліц, у розкішному, сповненому аристократичних конотацій прикиді. Да.

Зараз, у наш час теж неважко уявити американських, чи англійських агентів, що задля рочинення в натовпі змушені виглядаюти як джентльмени, або просто хіпстери. Наші постсовєтікус шпійони, як не крути, у прагненні замаскуватись просто забов'зані виглядати як рагулювате хуйло.
Гарна на вигляд тачка їде теж гарно. "Некрасивый самолёт не полетит" – сказав колись радянський авіаконструктор Андрій Туполев. Всім відомо, що ЦРУ врешті перемогло КДБ. Так буде і зараз. Елегантний капелюх завжди перемагає шапку-пєтушок.

Перформанс художника Павленського з прибиванням яєць до Червоної площі настільки крут, що навіть слова важко добрати. Зараз мистецька еліта пустилась в прєнія, наскільки художньою слід вважати акцію Павленського. Щось подібне вже спостерігалось не так давно з іншими відомими акціоністками. Я, наприклад, напрягаю усі свої знання отримані за десять років в академічній школі і нічого нехудожнього в акції на Червоній площі не нахожу. Кольори стримані, вимішані, фігура композиційно вписана правильно, лінії чіткі і гармонічні, присутній контраст фактур.

 Це дуже художня акція. Помоєму це супер мистецтво. Можна роками сосати пісю великого Джо, вибудовучи правильну кар'єру актуального митця, а можна отак за один заход покласти камінь, або яйця в пращу і метнути в голову Голіафу.
Я реально картинки крашу, так, на любителя, але ця акція на ЧП – справжнє сучасне мистецтво. Тут навіть обговорювати нічого не хочеться. Хочеться обговорювати, чому у нас нічого такого не спостерігається, а один гниляк суцільний. Так, дуже важливим є політичний контекст в якому перебуває художник в Росії. Тільки в умовах жестяка може народитись мистецтво Войни, Пусі раєт і Павленського. Виходить у нас або політика хуйова, або митці. Чому у нас замість таких акцій якесь політично ангажоване довколамистецьке тошнілово. Я реально не політичний артист, я за красу-естетику. Але у нас в країні є художники, що як Чіп і Дейл спішать на помощь.

Якась суцільна мистецька "фіксація на безпомощности". Діячі поприбивали свої яйця, хто на Андріївському, хто на Лаврській, хто на Бесарабці і сидять вайфай ловлять.

це пасат

галерея Єфремова26










( ++++++++Collapse )

Мене іноді питають, що означає та чи інша робота, який у неї закладений сенс. Сьогодні я розкажу вам про одну картинку та її сенс існування у цьому ітак загаженому візуальним трешом світі. Далась мені вона прямо скажемо нелегко як у творчому, так і в організаційно-психосоматичному плані. Оформляв і пакував в останню ніч у неділю, а зранку в понеділок на нову пошту. Розрахував все цайнтпункліш, щоб ще до роботи встигнути. Пів дороги ніс на горбу, прихожу такий в офєс нової пошти весь осяяний неминучистю спасіння від цієї ноші. Каже мені дівчинка голосом замилуваної мавпочки: що це таке. А я замість того, щоб як справжній мужик сказати, шо це розтягнутий на два метри жаб'ячий хуй в картонній упаковці, теж голосом замилуваної мавпочки кажу: картини. І тут у цієї дівчинки поступово починає проблискувати в очах світіння гієни огнєнної і вона вже каже голосом пані комендантки, що картини у них ідуть виключно у дерев'яному риштуванні, щоб не пошкодити. Я їй:

–Так вони приїхали з Києва два дні тому у цій самій упаковці, вашою ж новою поштою.

– Ні, ми не можемо так відсилати, вони можуть проштрикнутись риштуванням, а бо арматурою і буде дирка.

– Так нехай буде, мені підходить, хочете я зараз сам тут дирку зроблю. Це мої роботи, я хочу щоб вони їхали отак в картоні.

– Ні ми не можемо так прийняти, а якщо щось станеться.

– Дивіться, що тут може статись (тикаю рукою, намагаюсь продавити). Я передавав вже роботи і бачив як вони у вас перевозяться, поставите з краєчку і ок.

– Ні, а якщо якийсь металевий дріт.

– Так з ваших слів я навіть боюсь уявити що там ви з ними робите. Виходить, навіть якщо зашити їх у жалізний саркофаг, де гарантія, що не прийде лицар з мечем і не проб'є його.

– Ні ми не можемо так. Ви повинні зробити дерев'яне риштування. Якщо хочете везіть на Городоцьку, там таке роблять, ціна 50 грн., але воно буде в Києві тільки в середу.

_ Мені не підходить в середу, мені треба, щоб воно було там завтра. У вас що не має такого правила, дослухатись до побажань клієнта. Взагалі, де написано, що картини підлягають цьому риштуванню. Он у вас намальовано: меблі, ще щось, картин нема.

Вона роздруковує мені маляву і показує якийсь там пункт, де зазначено, що нова пошта має право відмовити у прийнятті вантажу, якщо він не оформлений належним чином. Я кажу, добре, але де тут слово картини. Вона:

– ось ...щось там, щось там, предмети меблі, та інше.

– Так а де картини?

– "Та інше". Хочете ідіть на другу фірму може там вас оформлять.

Я такий сідаю повільно і розумію, що є як завжди пару варіантів: можна написати скаргу, а потім прийти і перевірити, чи пизда горгона ще працює, і написати ще одну скаргу, похуй за шо, назвемо це "та інше", а можна піти у наступне відділення нової пошти за 2 кілометри і сказати що це не картини, а якесь лайно, яке взагалі могло б і не оформленим в Київ пиздувати, але я настільки обезбашений, що упаковую навіть дорожче за те лайно всередині. Короче я ж не бісову заяву прийшов писати, мені треба відправити свій вантаж. Тому я метнувся кабанчиком в наступне відділення. Там, прийшовши з кірпічом замість обличчя методично декілька разів відпрацював придуману мною в трамваї легенду, що це картон, картон, звичайний катон. Мене параноїло, що пизда горгона може брякнути у найблище відділення і настучати, що до них зараз прийде ніразу не палєвний чел з двохметровою бандеролькою в руках і буде казати, що це картон. Кожен дзвінок мене висаджував, їх було аж три. Тому кірпіч знову став обличчям і мило посміхнувся тільки по підписанню угоди.

Я вийшов у роздумах, як можна бути такою тупою каменною пиздою. Як можна так роботизовано ставитись до своїх обов'язків і охуєвше до повноважень. Ще одна бісова цеглина в стіні.

Ви скажете, так в чому ж нарешті смисл моєї картини. Більшість моїх робіт не мають жодного сенсу. Сенс їм надають люди та події. Тобто не так, що от кожен там знайде щось своє – це понятно. Тепер моя робота має не просто сенс, а вищу мету. Вона просто повинна доїхати до Києва неушкодженою, або проштриканою сорок разів, нехай на неї в дорозі хтось нассить, наригає, а потім наклеїть зверху "обережно крихке". Нехай доїде запакований у картончик кавалочок підрамничка, але воно мусить пробити стіну.










Upd: "Клерк" цілим і неушкодженим доїхав до Києва і висить зараз на Психоделічному нонконформізмі у 8 bit Gallery.
ИИИИИИиыыыыыыыыыыыыіііііііііууууууу







«Клерк»
200х160, холст, акрил, мішана техніка

Ескіз:











Мартин перевіряє реальний Мегатрон на квартирній «Виставці виставки»
29.04.2013

На виставку НеоСССР в галереї 8bit намалював картину
















Більше фото з експозиції

Я думав що розпрощаюсь із відчуттям подяки "віртуальним" вчителям у 2008-2009 роках у проекті "In Paradise", але сьогодні я знов згадую своїх далеких і великих гуру. На цей раз візуалізуючи їхні мегапослання, які повернули русла рік у мистецтві 20 століття. Фрази-девізи, магічні заклинання, що з ними на устах художники непритомні падали на барикадах. А сьогодні, у часи розвинених високих інформаційних технологій, це не більше ніж трололо.

Кожен день на нас сипляться мудрості у вигляді кроспостнутих цитат великих людей. Це дуже популярна тенденція в мережі інтернет ось вже кілька років. Мудрі вислови великих перемішується з щоденними мудростями здавалося б звичайних простих наших друзів, а потім помножуються на незліченну кількість бздурів у виконанні жирних тролей та рядових паразитів соц-мереж. Так формується наш щоденний культурній раціон. Рівень лайна в океані інформаційного трешу зашкалює, його температура топить віковічні льодяні архипелаги людської мудрості. Брили льоду дрейфують в наші широти, несучи на своїх білих тілах пошматовані кавалки геніальних висловлювань. На тлі всезагального інформаційного невігластва та орієнтаційної фрустрації величні знання лягають тонким шаром діамантового пилу на поверхню салату олів'є, перемішуються столовою ложкою і подаються до столу. Постструктуральне, постінформаційне та зрештою постмодерністське блюдо готове.

В серії робіт «Трололо» я експлуатую старі перевірені постмодерністські прийоми, незважаючи на те, що до нас постійно долітають повідомлення, ніби Постмодернізм із дед. В проекті "Трололо" я тролю тих хто думає, що це так. Тому що за сучасних наявних об'єктивних обставин тролінг залишається чи не єдиною можливістю артикуляції мистецького жесту. Тому що тіло Постмедернізму досі не знайдено. Також, на моїх полотнах повсякчас присутній образ відомий як тролфейс. Я справедливо вважаю, що сотні різноманітних зображень тролфейсу по своїй суті та виконанню є геніальними, і створені найвеличнішим художником сучасності – самим Анонімусом. Комета "Тролфейс" пролетіла повз нас кілька років тому і далі продовжує розсипати свої метеорити. Я просто ходжу і збираю їх по землі, щоб потім тупікнути десь у виставковому просторі.














«© Енді Воргол»
200х160 см, п., акрил









( +++++++Collapse )

Сьогодні відкриття в рамках Днів квартирних виставок








Запрошую Запрошую

В проекті брали участь десь 40 митців. Їхні роботи форматом метр на метр були гарненько складені на стелажах. Відвідувач міг прийти і віджати з цієї кучи будь-яку гідну його уваги роботу, і для отримання решти естетичного задоволення почепити її на стіну. Коли ми прийшли якраз висіла робота Василя Бажая, найстаршого учасника проекту. Його урочисто поміняли на роботу Мартинчика, наймолодшого учасника пректу.














Мартин Сусленко, "Коробка"
полотно, акрил, 100х100 см
14 квітня 2012 р.









( +++++++Collapse )

Для проекту "Одна з N", який успішно відкрився пару годин назад в галереї Detenpyla, місто Львів.