Мене іноді питають, що означає та чи інша робота, який у неї закладений сенс. Сьогодні я розкажу вам про одну картинку та її сенс існування у цьому ітак загаженому візуальним трешом світі. Далась мені вона прямо скажемо нелегко як у творчому, так і в організаційно-психосоматичному плані. Оформляв і пакував в останню ніч у неділю, а зранку в понеділок на нову пошту. Розрахував все цайнтпункліш, щоб ще до роботи встигнути. Пів дороги ніс на горбу, прихожу такий в офєс нової пошти весь осяяний неминучистю спасіння від цієї ноші. Каже мені дівчинка голосом замилуваної мавпочки: що це таке. А я замість того, щоб як справжній мужик сказати, шо це розтягнутий на два метри жаб'ячий хуй в картонній упаковці, теж голосом замилуваної мавпочки кажу: картини. І тут у цієї дівчинки поступово починає проблискувати в очах світіння гієни огнєнної і вона вже каже голосом пані комендантки, що картини у них ідуть виключно у дерев'яному риштуванні, щоб не пошкодити. Я їй:
–Так вони приїхали з Києва два дні тому у цій самій упаковці, вашою ж новою поштою.
– Ні, ми не можемо так відсилати, вони можуть проштрикнутись риштуванням, а бо арматурою і буде дирка.
– Так нехай буде, мені підходить, хочете я зараз сам тут дирку зроблю. Це мої роботи, я хочу щоб вони їхали отак в картоні.
– Ні ми не можемо так прийняти, а якщо щось станеться.
– Дивіться, що тут може статись (тикаю рукою, намагаюсь продавити). Я передавав вже роботи і бачив як вони у вас перевозяться, поставите з краєчку і ок.
– Ні, а якщо якийсь металевий дріт.
– Так з ваших слів я навіть боюсь уявити що там ви з ними робите. Виходить, навіть якщо зашити їх у жалізний саркофаг, де гарантія, що не прийде лицар з мечем і не проб'є його.
– Ні ми не можемо так. Ви повинні зробити дерев'яне риштування. Якщо хочете везіть на Городоцьку, там таке роблять, ціна 50 грн., але воно буде в Києві тільки в середу.
_ Мені не підходить в середу, мені треба, щоб воно було там завтра. У вас що не має такого правила, дослухатись до побажань клієнта. Взагалі, де написано, що картини підлягають цьому риштуванню. Он у вас намальовано: меблі, ще щось, картин нема.
Вона роздруковує мені маляву і показує якийсь там пункт, де зазначено, що нова пошта має право відмовити у прийнятті вантажу, якщо він не оформлений належним чином. Я кажу, добре, але де тут слово картини. Вона:
– ось ...щось там, щось там, предмети меблі, та інше.
– Так а де картини?
– "Та інше". Хочете ідіть на другу фірму може там вас оформлять.
Я такий сідаю повільно і розумію, що є як завжди пару варіантів: можна написати скаргу, а потім прийти і перевірити, чи пизда горгона ще працює, і написати ще одну скаргу, похуй за шо, назвемо це "та інше", а можна піти у наступне відділення нової пошти за 2 кілометри і сказати що це не картини, а якесь лайно, яке взагалі могло б і не оформленим в Київ пиздувати, але я настільки обезбашений, що упаковую навіть дорожче за те лайно всередині. Короче я ж не бісову заяву прийшов писати, мені треба відправити свій вантаж. Тому я метнувся кабанчиком в наступне відділення. Там, прийшовши з кірпічом замість обличчя методично декілька разів відпрацював придуману мною в трамваї легенду, що це картон, картон, звичайний катон. Мене параноїло, що пизда горгона може брякнути у найблище відділення і настучати, що до них зараз прийде ніразу не палєвний чел з двохметровою бандеролькою в руках і буде казати, що це картон. Кожен дзвінок мене висаджував, їх було аж три. Тому кірпіч знову став обличчям і мило посміхнувся тільки по підписанню угоди.
Я вийшов у роздумах, як можна бути такою тупою каменною пиздою. Як можна так роботизовано ставитись до своїх обов'язків і охуєвше до повноважень. Ще одна бісова цеглина в стіні.
Ви скажете, так в чому ж нарешті смисл моєї картини. Більшість моїх робіт не мають жодного сенсу. Сенс їм надають люди та події. Тобто не так, що от кожен там знайде щось своє – це понятно. Тепер моя робота має не просто сенс, а вищу мету. Вона просто повинна доїхати до Києва неушкодженою, або проштриканою сорок разів, нехай на неї в дорозі хтось нассить, наригає, а потім наклеїть зверху "обережно крихке". Нехай доїде запакований у картончик кавалочок підрамничка, але воно мусить пробити стіну.
Upd: "Клерк" цілим і неушкодженим доїхав до Києва і висить зараз на Психоделічному нонконформізмі у 8 bit Gallery.
ИИИИИИиыыыыыыыыыыыыіііііііііууууууу
«Клерк»
200х160, холст, акрил, мішана техніка
kontrolfrik
